Коли вдома не сидиться

 Вже який день збираюся сісти написати про нашу подорож до млинківських печер і таки нарешті трохи зібрався з думками :) То ж, як вже багато з моїх друзів хто знає :) на цих вихідних я посвящався в спелеологи :) Одразу скажу - подорож виявилася неймовірною і перевершила всі мої сподівання. В першу чергу це, звісно, заслуга людей,  разом з якими ми подорожували, а також гарної організації (дякую Сашкові :)) Тепер, коли я згадую все це, в пам"яті виринає багато різних, безумовно приємних, спогадів, які можна об"єднати в такі собі 5 групок:

1. Замки та церкви, до яких ми їх заїжджали по дорозі до Млинків. Це були, здається, Чортківський, Теребовлянський та Микулинецький замки. Хоч я не великий знавець старовинної архітектури, та все ж було кльово полазити по здоровенним старим стінам, тим більше, що замки ці майже ніяк не охоронялися. 

2. Надзвичайна гостинність хазяїв "спелеохати" - будинку, де ми жили ці два дні. Такої привітності та щирої відкритості до незнайомих людей не бачив вже давно. Годували нас як "на убой", виконували ледь не всі наші забаганки щодо їжі, сауни і т.п. Дуже позитивні і щирі люди, і це при тому, що ми їм не так вже багато платили. Купу всіляких історій нарозказували, а пані ще й на баяні грала :) коротше кажучи розважали нас по повній програмі :) Доречі, щодо сауни - це було супер. Грієшся в кімнатці з 70 по цельсію, за 20 секунд по тому з дикими воплями ниряєш в сніг, і за хвилину-дві знов грітися - неймовірний кайф)))

3. Печери - окрема тема, бо власне заради них і їхали. Перше, що здалося незвичним - темно. На фотографіях завжди наче світленько, але насправді навколо досить темно і за межами променю твого ліхтарика видно дуже мало. Друге - дуже велика вологість і перший час трохи важко дихати, коли попадаєш у вузьке місце - це відчувається особливо добре :) Ну а взагалі дуже класно - йдеш собі в напівтемряві по якійсь тріщині в скелі на глибині біля 30 м намагаючись не випустити з зору світло ліхтарика людини, що перед тобою і час від часу згадуючи "Штольню", або на пузі лізеш під якусь каменюку, або навпаки видряпуєшся вгору по камінню, чи лізеш по розпорі поглядуючи вниз і  гадаючи чи не зісковзне нога цього разу, або ще бувало лізеш у якусь мініатюрну дірку ногами вперед, ще й під невеличким кутом угору, б"єшся головою об стелю... ну і тому подібне щастя. Вопшем романтика та й годі :)  

4. "Старий млин". Це ресторація у Тернополі. Такої класної атмосфери та їжі (між іншим ціни теж цілком людські) я не зустрічав ще ніде. Я не майстер писати рецензії на ресторрації, але заклад просто чудовий. Якщо тільки будете у Тернополі - раджу обов"язково відвідати. Особисто мені дуже сподобався борщ в хлібі і варенуха (мммм :)) краса неземна.

5. Ясно, що все було б не те, якби не було гарної компанії і цього разу, маю сказати, компанія зібралась просто чудова :) Особиста подяка Сашкові за організацію та запрошення :) 

 Отак, в декількох словах, про 2 дні з життя. Хоч насправді словами тут, як часто буває, не передати і третини вражень. То ж тим, хто любить активно відпочивати і ще не був у Млинках- обов"язково радив би там побувати. Я так думаю, що не пожалкуєте.

On The Turning Away

On the turning away
From the pale and downtrodden
And the words they say
Which we won't understand
"Don't accept that what's happening
Is just a case of others' suffering
Or you'll find that you're joining in
The turning away"

It's a sin that somehow
Light is changing to shadow
And casting it's shroud
Over all we have known
Unaware how the ranks have grown
Driven on by a heart of stone
We could find that we're all alone
In the dream of the proud

On the wings of the night
As the daytime is stirring
Where the speechless unite
In a silent accord
Using words you will find are strange
And mesmerised as they light the flame
Feel the new wind of change
On the wings of the night

No more turning away
From the weak and the weary
No more turning away
From the coldness inside
Just a world that we all must share
It's not enough just to stand and stare
Is it only a dream that there'll be
No more turning away?

Про ентузіазм в Україні

 Скажу одразу - ніякої квартири я поки що не зняв, хоч був час збирався. Мова про мою гуртожицьку кімнату. Розкажу трохи передісторії...

 В неділю ввечері виселився один з моїх сусідів. І от, ранок понеділка, десь вже 11-та ранку, але в кімнаті темно, бо закриті штори. Причому не тільки темно, а ще й холодно. Причому не тільки темно й холодно, а ще й перегаром смердить, бо сусід-географ  звечора напився - кортоше кажучи всі умови для того, щоб встати раніше і бадьоро йти на роботу :) То ж десь біля 11-ї вирішив я таки продерти очі і спробувати вилізти з-під ковдри. Висовую голову з-під вищезгаданої ковдри (а це вже добрячий стрес для організму) і що я бачу: темінь, ще й з червонуватим відтінком (штори щось накшталт багяно-вишневого кольору), з-під щілини в шторах пробивається якийсь неначе холодний(ось воно, охолодження світлом) і сирий промінчик світла і освітлює в кімнаті в основному 2 речі: 1. ще досі непротверезівшого сусіда, що лежить (валяється) на ліжку і 2. наш неймовірно багатий сміттє-рельєф підлоги. Навпроти - пусте ліжко, біля вікна - пусті столи. Картина просто таки епічна: темінь, холод, пустота і перегар, разом з "помуркуванням" його джерела. І перша думка, яка приходить на виручку - щось накшталт "Ну не й.. т.. м..?!". Але бадьоро скидаєш ковдру, залазиш в свої чудові промерзлі чорні резинові капці, які наче символізують щасливе та безтурботне життя людини в 21 столітті, в півголоса бажаєш сусіду "долгіє лєта" і йдеш робити собі чай і збиратись на факультет, де тебе вже чекає черговий заряд бадьорості.  

 Потім вже, ввечері, приходиш додому і разом з іншим сусідом, радіофізиком (дякувати богу), влаштовуєш масштабне прибирання тим самим роблячи посильний вклад в соціо-культурний прогрес людства і додаючи собі +1 до карми. Такі справи :)

Метраж

 Все таки у однокімнатних квартир є як мінімум одна беззаперечна перевага - поприбирав в одній кімнаті - поприбирав у всій квартирі.

Кінець ВАКу як окремої установи

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1085/2010

Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади

"З метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України постановляю:

... 

2. Ліквідувати:

Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, поклавши його функції на Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України та Державну інспекцію техногенної безпеки України;
Вищу атестаційну комісію України, поклавши її функції на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України;
Український інститут національної пам'яті;
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;
Державний комітет України у справах національностей та релігій. 

..."

 Цікаво, чим це для нас оберенеться.

Мысли

 Меня не покиадет ощущение, что наша жизнь - это испытание. Раньше я думал, что это испытание на прочность, но сейчас мне кажется, что это не так. Это не испытание на "прочность" или на какое-нибудь другое личное качество(свойство личности), скорее это испытание на набор этих качеств (свойств). Т.е. вопрос стоит не "Можешь ли ты пробить лбом стену?", а "Характерно ли для тебя пробивать лбом стены?" и "Что вообще для тебя характерно?". 

 Получается, что весь смысл жизни человека в отыскании этих своих качеств, фактически в ответе на вопрос "Кто я?". Такое у меня чувство.

 Хмм... И это я еще не пил, не ел и не курил ничего "просветляющего" :)

Що треба для щастя...

 Трохи гарного пива і живого джазу ввечері, трохи м"якого осіннього сонця і гарного сніданку вранці... і починаєш почувати себе людиною.

Катинь

 Гарно знятий фільм: витриманий, реалістичний і емоційно сильний. Раджу подивитись, тим більше ті часи особисто для мене, та й думаю для багатьох інших - практично біла пляма в історії. А тим не менше тоді багато чого цікавого відбувалося, необхідного для розуміння того, яким все таки гівном був Союз.

Какбэ о жизни

 Так вот ребятки...

 Чужую красоту на цепь не посадишь, как бы не хотел. Все попытки приобщиться к прекрасному путем "обладания" его (прекрасного) носителем в корне обречены - желаемого успокоения это не даст. Да и вообще тенденция закупоривания собственных неудовлетворенностей путем приобретения всякого рода живых и неживых предметов не ведет ни к чему кроме разочарований. Это я к тому, что и красота и удовлетворение живет только в одном месте - в собственной башке, и оттуда, по-видимому, и нужно двигаться в сторону лучшей жизни.

Но это философия, а на практике это выглядит так:

 Встречаю я красивую девушку и хочется мне ее себе. Хочется, потому что кажется, что вот будет она такая класная красивая с тобой - и ты тоже вдруг станешь класным, наверное, и вообще все станет хорошо и приятно. Только вот хрен! Кем был, тем и останешься. И когда эйфория спадет - столкнешься с прекрасным и огромным миром ваших с ней разногласий, усиленных интимностью отношений. И получается, что пока сам не станешь кем хочешь и сам не начнешь чувствовать что хочешь, пока не найдешь себя, так сказать, комфорт и удовлетворенность не появятся, и искать это в других - дело практически безнадежное. А потому - взор в себя и делать дело.

 Хочется жить, и это в то время, когда нужно бы готовиться к мега-экзамену... 

Правда життя від Пелевина

 ...Пойдешь ко мне в штат?

    Татарский еще раз посмотрел на плакат с тремя пальмами и англоязычным обещанием вечных метаморфоз.

 - Кем? - спросил он.

 - Криэйтором.

 - Это творцом? - переспросил Татарский. - Если перевести?

    Ханин мягко улыбнулся.

 - Творцы нам тут на хуй не нужны, - сказал он. - Криэйтором, Вава, криэйтором.

Мова чи язык?..

 Останнім часом все важче спокійно дивитись на цю нашу українську культурну шизофренію. Коли така "каша" навколо, хочеться хоча б в собі мати якусь певність, але схоже і тут не все так просто. От я, наприклад, вчився у російській школі, виховувався у російськомовній родині, дитинство і юність жив у практично російськомовному місті, абсолютна більшість читаних мною книжок написані були російською, відповідно словниковий запас російської мови в мене набагато кращий, ніж української, і думку свою виразити російською можу набагато легше, гарніше і приємніше, зрештою більшість моїх друзів(знайомих) спілкуються російською. І якби я не жив в сучасній Україні, то певно питання мови навіть не стояло б - сплікувався б собі "ін рашен" і все було б ок. 

Але... Я народився в Україні, відчуваю, що це, в певному розумінні, мій дім, відчуваю певну причетність до цієї землі (землі в широкому значенні), емоційну якусь причетність, відповідальність деяку чи що... хоч слово відповідальність в цьому контексті певно не найкраще описує моє відчуття. І можливо всі ці романтично-емоційні категорії з часом за допомогою раціональності(я ж бо вважаю себе космополітом) вивітрилися б з моєї голови, але... неможливо спокійно дивитись як методично і цинічно витравлюють цілу культуру, нехай навіть я опинився поряд з нею випадково. Як людям промивають мізки всіляким совковим гівном і дешевими лозунгами, як знов повертають країну (краще сказати цих людей, з якими поруч я живу) в ті культурні руїни, з яких українці ще досі толком не вилізли. Сьогодні прочитав, що Симоненко пропонує відродити свято жовтневої революції... повний ахтунг, хто його святкуватиме?.. Цей закон про регіональні мови, адже цілком зрозуміло в яку сторону це крок. 

 Як на мене, у українців, як і будь якого іншого народу, є два основних шляхи "розвитку": або становлення та самоусвідомлення,  відповідно початок роботи та розвитку, або асиміляція і культурне зникнення, повільне перетворення на молодшого(читай несамостійного, себто недорозвиненого) брата в нашому випадку Росії і далі "back to USSR". Зрештою... невідомо що гірше і чи це взагалі має чіпляти якихось дрібних чуваків типу мене. Але це все, як на мене, виглядає просто як акт культурної агресії і коли це розумієш - підсвідомо виникає бажання опиратись, хоча б щоб просто виразити свій протест проти того тупізму і обмеженості, що в наші дні відбувається в Україні. Не маю нічого проти росіян чи російської, знати інші мови - це кльово, але спокійно дивитись як тупі й нахабні гівнюки все далі й далі пресують культуру власного народу теж якось не виходить. І хотів би розмовляти російською, та за рідну трохи страшно, бо ж зжеруть і не вдавляться. 

Игра в бисер

 Дочитал. Хорошая книга, хоть думаю местами не до конца мною понятая, но вобщем-то, прочесть стоит. После нее немного изменил свое отношение к преподавательской деятельности и вообще работе в университете, наверное даже в лучшую сторону, увидел больше позитивных моментов в служении определенной системе. Понравился главный герой, наверное мне близок такой тип людей. Идея самой игры очень клевая. Но вот окончание (основной части) до сих пор вызывает легкое недоумение. Зачем было так глупо умирать раз только только по-настоящему мир менять собрался?.. Что он этим кому доказал и что этим хотел сказать Гессе?.. Мол раз ты так умен и просещен, то можно и умереть или мол пусти доморощенного интеллектуала в обычную жизнь - он и двух недель не протянет?.. Не совсем понятно. Еще понравилось и напоследок порадовало последнее жизнеописание, все таки не ожидал такой развязки :) Такие дела с этим Гессе. 

Короткометражки

 Сегодня наконец-то (до этого просто таки чувствовал себя ущербным) побывал в "Жовтні" на серии короткометражек Future Shorts Best. И, должен признать, это было просто супер. Уже давным-давно не получал такого откровенного удовольствия от кино, особенно на фоне того гумена, который мы обычно по-вечерам смотрим с соседями :) Так что советую сходить посмотреть. Оно того стоит! 

Суета сует

 Сегодняшний день прошел каким-то излишне суетливым, не сказать, чтобы суеты было много, но достаточно для того, чтобы притупить чувства и пропустить большинство приятных моментов дня. Нехорошо. Вот не суетился бы - наверняка не был бы под вечер таким разбитым. Наконец-то дописал черновик проекта по своей теме. Ждал, что обрадуюсь, но нифига. Просто приаттачил документ к письму шефу, нажал "Послать" и все... А где заслуженное удовольствие от проделанной работы??!! А вот меньше бы реагировал на всякие мелочи - точно бы праздновал, сидел бы довольный и пил бы себе зеленый чай, постепенно погружаясь в дзен. Хорошо хоть в конце дня можно в темноте на кухне посидеть да на вечерний Киев посмотреть, хоть какая-то релаксация. В последние дни подсел на такие вечерние посиделки перед окном. Сидишь в темноте и чувствуешь, что снова начинаешь ощущать происходящее и себя в нем, слышать город, чувствовать вкус чая... глубокий вдох, глубокий выдох, и снова все в порядке... похоже на пробуждение, только через пару часов опять нужно ложиться спать. Очередная трагикомедия человеческой жизни - просыпаешься как раз тогда, когда уже спать ложиться пора. А.. мелочи. Приятно иногда просто дышать... :) Мораль: суета - зло, расслабление - добро. Расслабляйтесь :)

"Демократический коктейль" Януковича

  Вдохновленный столь частым в последнее время появлением на слуху аббревиатуры СБУ решил пролистать сообщения СМИ на этот счет за один последний месяц. Картина получилась неутешительная, вот только некоторые примеры публикаций взятые в основном с Корреспондента и УП:

Газета Сегодня: Телефоны всех операторов прослушиваются СБУ , Лидер крымской Батьківщини заявил, что СБУ установила в его офисе "жучки", Ъ: На Украине решили зачистить частоты, Свобода слова в Украине: Лех Валенса написал Януковичу письмо, FAZ: Пожалуйста, не спускайте глаз с моей страны! Статья Андруховича, Служба безпеки України: в режимі «чего изволите?», Посол Франции: СБУ присутствует во всех сферах жизни страны. Эта тенденция аномальная, Украинские блогеры проводят акцию Хочу на допрос в СБУ, Что делать если СБУ читает твой ЖЖ, Дело: МВД будет проверять страницы ВКонтакте на наличие порнографии, Німецький будинок Віктора Януковича, Немецкий журналист Януковичу: Не считаете ли вы, что у ваших спецслужб должен быть другой шеф?

 И это еще не все... здесь кажется не упомянуто о блоггере, которого вызвали в прокуратуру из-за тэга "убить гада" к известному ролику о Януковиче и венке. Почти как в старые добрые времена.

Доктрина Гейне

"Бей в барабан и не бойся беды,
И маркитантку целуй вольней!
Вот тебе смысл глубочайших книг,
Вот тебе суть науки всей." 

Про Лема

От Лем все таки молодець... Приємно було сперечаючись внутрішньо з його големом знайти таки аргументи проти його позиції. Після цієї "дискусії", як після гірких, але корисних, ліків, почуваєш себе краще. :)

Перші фото на 450-й

«Таємниця» Юрія Андруховича

Вчора нарешті його дочитав. Враження склалося суперечливе. З одного боку цікаво було читати про життєві спогади Андруховича й переживання з цим пов’язані. Частково це й тому, що я теж застав трохи тих часів про які він пише і маю якесь власне бачення. Цікаво дізнатись чим він жив у часи своєї молодості і що з того потім вийшло.

З іншого боку вся його розповідь для мене просякнута якоюсь похмурістю й у певному розумінні безсилістю, хоч це й не зовсім точно. Коли дочитував, спіймав себе на такій думці: «Все таки добре, що я не письменник». Маю на увазі цю споглядацьку позицію, якою в певній мірі мені здалася позиція самого Андруховича. Якісь активні дії його або змушували робити ззовні, або робили в більшості його друзі. Склалося враження, наче все відбувалося просто саме по собі без активного втручання його самого. Особисто мені це не дуже приємно усвідомлювати, і певно це я і мав на увазі, коли зрадів, що не письменник. Хочеться залишити за собою можливість свідомо впливати на власне життя, хоч здається сам не маю переконливих доказів, що ця можливість не є просто ілюзією.

Якось непевно він розказував про свою дружину та інших жінок, з якими мав якісь стосунки. Хоч це ймовірно щоб її, тобто дружину, не травмувати і з іншого боку не зловживати нещирістю, а може справді не було чого розказати. Ця дрібниця, а це виглядає дійсно дрібницею, теж залишила по собі якісь похмурі асоціації. Цікаво, чи можна взагалі щиро кохати все життя одну і ту ж саму людину залишаючись чесним перед самим собою?..

Вони багато п’ють і смалять. Часті сцени, де вони (Андрухович і КО) або напиваються або накурюються і таким чином відкривають себе для нових відчуттів. Але думаю це трохи кепсько навіть зважаючи на їхню «мистецьку натуру». На біса це все? Невже інакшим чином не можна викликати в себе яскравих переживань?.. Не можу зрозуміти задля чого ця авторуйнація і втечі у «паралельні світи». О… згадав. Зачепила фраза майже в кінці книжки, точно не пам’ятаю як звучить, але приблизно так: «Які дебіли придумали, ніби ранок це радісний і світлий момент?..» Мотивує це тим, що зранку дуже хочеться повернутися у світ снів і це мучить. І знов виходить, що це якась клята спроба втечі від самого себе. Звідки в нього це постійне бажання втекти?..

Отакі от враження.

«Ви ф бін трайін самсин діферент дис тайм. Іс зет оукей?..»

– О Ваша Премиловеликосвітлосте!! Не накажіть стратити бідного й нерозумного Вашого вірнопідданого за недолугість його у вивченні всім відомих істин і реалізації їх на практиці. Щира правда є в тому, що неможливо досягнути висот не маючи титулу та інших великосвітських прибамбасів (в найкращому сенсі цієї тонкої дефініції).

То ж дозвольте сказати пару-трійку слів на захист комфортного існування у цьому світі суцільного хаосу. Всі ми знаємо, що суспільні рамки і прагнення вижити в нашому щиро агресивному навколишньому середовищі спонукають шукати шляхи розв’язків вкрай фантастичні та безмежно обмежені, що зрештою є виправданим (див. роботи Дарвіна, Равіна, Бендера та інших). Та чи маю я, раб Вашої милості, змогу існувати за цією концептуальною кліткою тим самим плюючи своєю несвободою в обличчя тих, хто дозволяє мені жити в цьому безмежжі недолугості?.. Серце моє повниться надією на те, що Ваша Превеликомудрість не зглянеться на мої жаління, а слідуючи нескінченній своїй мудрості, лишень на вагомі аргументи, які, маю надію, таки мають місце у цьому словоблудді. Зауважте, наш світ, він як метелик, сьогодні тут – завтра там. І цей факт вщент руйнує будь яке прагнення бути неметликом, незеброю і непоетом в певному синтаксичному ракурсі. То ж дозвольте закрити очі згадуючи Вашу інфінітну мудрість і слідуючи шляху справжнього Духу, що живе в живому і вперто відмовляється жити в омертвілому, відійти від справ сьогоденних заради архаїчних відчуттів. Життя, воно таке… Це, Ваша Примароздатність, дозволило б мені прославляти Вас щиро і радісно рівно стільки, скільки моя збожеволілість давала б про себе знати. Вірю, що Ви цьому були б раді, як буває радий хробак дощу, або ж великосвітський парубок великозаможній сукні, як дуб березі чи рак рибі і так далі і тому подібне. Сподіваюся глибина моїх метафор не засмутила, а навпаки, освітила Вашу Премиломлосність світлом тепла, добра і знечавілої електрики. Наприкінець, завершуючи своє слово, що поряд з Вашою Премглостратністю виглядає суцільною тишею, дозвольте зауважити, що твердження шановного пана Е.(А.?), яке звучить: «Е=ем*се^квадрат», не може не викликати у всіх присутніх сліз радості і тому напевно має бути відкинуте до подальшого перегляду або ж розглянуте після кофебрейку, який, судячи по голосному сьорбанню шановних присутніх, невідворотно наближається, задля їхнього ж, шановних присутніх, здоров'я. Дякую.

– Харрррррррр… Гаррррррррррр...

:)

 Лозунг, який час від часу підіймає мені настрій та відроджує віру у здорове ставлення до роботи :)