Скажу одразу - ніякої квартири я поки що не зняв, хоч був час збирався. Мова про мою гуртожицьку кімнату. Розкажу трохи передісторії...
В неділю ввечері виселився один з моїх сусідів. І от, ранок понеділка, десь вже 11-та ранку, але в кімнаті темно, бо закриті штори. Причому не тільки темно, а ще й холодно. Причому не тільки темно й холодно, а ще й перегаром смердить, бо сусід-географ звечора напився - кортоше кажучи всі умови для того, щоб встати раніше і бадьоро йти на роботу :) То ж десь біля 11-ї вирішив я таки продерти очі і спробувати вилізти з-під ковдри. Висовую голову з-під вищезгаданої ковдри (а це вже добрячий стрес для організму) і що я бачу: темінь, ще й з червонуватим відтінком (штори щось накшталт багяно-вишневого кольору), з-під щілини в шторах пробивається якийсь неначе холодний(ось воно, охолодження світлом) і сирий промінчик світла і освітлює в кімнаті в основному 2 речі: 1. ще досі непротверезівшого сусіда, що лежить (валяється) на ліжку і 2. наш неймовірно багатий сміттє-рельєф підлоги. Навпроти - пусте ліжко, біля вікна - пусті столи. Картина просто таки епічна: темінь, холод, пустота і перегар, разом з "помуркуванням" його джерела. І перша думка, яка приходить на виручку - щось накшталт "Ну не й.. т.. м..?!". Але бадьоро скидаєш ковдру, залазиш в свої чудові промерзлі чорні резинові капці, які наче символізують щасливе та безтурботне життя людини в 21 столітті, в півголоса бажаєш сусіду "долгіє лєта" і йдеш робити собі чай і збиратись на факультет, де тебе вже чекає черговий заряд бадьорості.
Потім вже, ввечері, приходиш додому і разом з іншим сусідом, радіофізиком (дякувати богу), влаштовуєш масштабне прибирання тим самим роблячи посильний вклад в соціо-культурний прогрес людства і додаючи собі +1 до карми. Такі справи :)
Немає коментарів:
Дописати коментар