Останнім часом все важче спокійно дивитись на цю нашу українську культурну шизофренію. Коли така "каша" навколо, хочеться хоча б в собі мати якусь певність, але схоже і тут не все так просто. От я, наприклад, вчився у російській школі, виховувався у російськомовній родині, дитинство і юність жив у практично російськомовному місті, абсолютна більшість читаних мною книжок написані були російською, відповідно словниковий запас російської мови в мене набагато кращий, ніж української, і думку свою виразити російською можу набагато легше, гарніше і приємніше, зрештою більшість моїх друзів(знайомих) спілкуються російською. І якби я не жив в сучасній Україні, то певно питання мови навіть не стояло б - сплікувався б собі "ін рашен" і все було б ок.
Але... Я народився в Україні, відчуваю, що це, в певному розумінні, мій дім, відчуваю певну причетність до цієї землі (землі в широкому значенні), емоційну якусь причетність, відповідальність деяку чи що... хоч слово відповідальність в цьому контексті певно не найкраще описує моє відчуття. І можливо всі ці романтично-емоційні категорії з часом за допомогою раціональності(я ж бо вважаю себе космополітом) вивітрилися б з моєї голови, але... неможливо спокійно дивитись як методично і цинічно витравлюють цілу культуру, нехай навіть я опинився поряд з нею випадково. Як людям промивають мізки всіляким совковим гівном і дешевими лозунгами, як знов повертають країну (краще сказати цих людей, з якими поруч я живу) в ті культурні руїни, з яких українці ще досі толком не вилізли. Сьогодні прочитав, що Симоненко пропонує відродити свято жовтневої революції... повний ахтунг, хто його святкуватиме?.. Цей закон про регіональні мови, адже цілком зрозуміло в яку сторону це крок.
Як на мене, у українців, як і будь якого іншого народу, є два основних шляхи "розвитку": або становлення та самоусвідомлення, відповідно початок роботи та розвитку, або асиміляція і культурне зникнення, повільне перетворення на молодшого(читай несамостійного, себто недорозвиненого) брата в нашому випадку Росії і далі "back to USSR". Зрештою... невідомо що гірше і чи це взагалі має чіпляти якихось дрібних чуваків типу мене. Але це все, як на мене, виглядає просто як акт культурної агресії і коли це розумієш - підсвідомо виникає бажання опиратись, хоча б щоб просто виразити свій протест проти того тупізму і обмеженості, що в наші дні відбувається в Україні. Не маю нічого проти росіян чи російської, знати інші мови - це кльово, але спокійно дивитись як тупі й нахабні гівнюки все далі й далі пресують культуру власного народу теж якось не виходить. І хотів би розмовляти російською, та за рідну трохи страшно, бо ж зжеруть і не вдавляться.
Немає коментарів:
Дописати коментар