"Джордж і таємний ключ до Всесвіту", Стівен і Люсі Хокінг (2016)

Ну Хокінг, так. Дитяча науково-популярна література, так. Класні ілюстрації, безперечно. Але на цьому напевно і все.

Дітям можна і варто читати (з деякими коментарями дорослих), але самим дорослим - сумнівно. Хоча знаю, що декому з моїх друзів зайшла добре.

"Риба всередині нас: мандрівка 3.5-мільярдною історією людського тіла", Ніл Шубін (2008)

Це було непогано. По-перше бо Шубін щирий і без зверхності, по-друге бо досі активно працює в темі і може додати актуальної інфи з перших рук. Книжка переважно про те, як палеонтологія на пару з молекулярною біологією допомагають розібратись в людському "родинному дереві" аж до одноклітинних. Також про те, що інші тварини (аж до бактерій чи медуз) значно нам ближчі, ніж прийнято думати. Все це приправлено байками самого Шубіна про власні дослідження й наукові пошуки.

"Чужинець на чужій землі", Роберт Гайнлайн

Після невеличкої перерви повертаюсь до читання фантастики. Взагалі до Гайнлайна очікування були досить високі і вони, треба визнати, в більшості своїй зафейлились. Або принаймні це явно не та книжка, якою варто починати знайомство з його літературою.

Роберт Гайнлайн (1976)
фото з Вікі

Роберт Гайнлайн - один з найвідоміших американських фантастів, родом з Міссурі, США. Разом з Шеклі та Кларком входить до "Трійки Отців Засновників" фантастики. Народився 7 липня 1907 року в багатодітній родині. У 1929му закінчив Військово-Морську академію і служив на флоті до 1934го, поки не захворів на туберкульоз і був звільнений зі служби. Дебютував у літературі у 1939му оповіданням "Лінія життя", яке вийшло у журналі Thrilling Wonder Stories. З тих пір почав системно писати. Помер в травні 1988р.

"Чужинець на чужій землі" - один з останніх його творів, і досить неоднозначний. Був виданий в 1961 році (йому на той час 54 роки), але в скороченій версії, оскільки редактори наполягли на зменшенні частини про секс і релігію. В 1962му Гайнлайн отримав премію Х'юго за цей роман. Видання, яке читав я, це вже повний авторський варіант в українському перекладі.

Обкладинка українського
видання

Стосовно самого роману, то він виглядає радше розмірковуваннями на тему етики і моралі, ніж власне науковою фантастикою. Наукова складова в ньому представлена досить бідно і практично без якогось обгрунтування, натомість переважно вся увага приділяється рефлексіям героїв щодо етичності і дисгармонійності поточного суспільного укладу. Воно б все нічого, але сама ця етична складова подана досить поверхнево і дещо маніпулятивно, тому, принаймні мені, сприймалась слабко, а часом навіть трохи дратувала. Ризикну припустити, що такий сильний акцент на вільних сексуальних стосунках тут був результатом не продуманої ідеї, а радше власними інтенціями вже досить літнього автора. Такеньке, щиро кажучи.

Тим не менш, спробую почитати його основні твори, сподіваюсь там будуть сильніші речі.

"Володар світла" Роджер Желязни

Желязни дуже добре зайшов, інтригуючий і життєствердний. Цю книгу перечитую вдруге (чи втретє) і може й ще колись перечитаю. Суміш зі sci-fi і індуїстсько-буддійської міфології вийшла на диво свіжою і цікавою.

Два слова про самого Желязни - американець польсько-ірландського походження. Народився 1937 року в Клівленді, штат Огайо. Мав освіту психолога і філолога, захистив дисертацію про англійську драму часів королеви Єлизавети, декілька років служив в армії. Перше його оповідання було опубліковано у 1962 році (йому було 25 років) і було це "Гра пристрастей" у "Amazing Stories". "Володар світла" була опублікована у 1967-му і отримала у 68-му Г'юго за найкращий роман року.

Сам роман про людей, що прилетіли з Землі і оселилися на іншій планеті, освоївши перенесення свідомості в нові тіла і створивши на цьому ґрунті божественний культ, подібний до індуїстсько-буддійських вірувань. Окрім властивих Желязни пригод і інтриг тут він також чіпляє питання впливу релігії і технологій на розвиток суспільства і цивілізації.

Перший раз читав її ще в студентські роки і вона захоплювала своїм драйвом і бойовим настроєм. В цьому Желязни - його принци і боги як правило вольові, готові чекати, коли треба чекати, і йти до мети, коли треба йти. Тому не лише цікаве, але певно й корисне чтиво.

І треба буде перечитати Хроніки Амбера.

"Чи мріють андроїди про електричних овець", Філіп Дік

Обкладинка першого видання.

Продовжуючи мій ламповий осінній scifi-марафон, цього тижня читав "Чи мріють андроїди про електричних овець" Філіпа Діка.

Що ж, книжка не розчарувала. Фільм "Bladerunner" мені дуже подобається, на таких я, можна сказати, виріс - оцей нуар, темне індустріальне майбутнє, андроїди, всюдисущі неонові вогні і ніч.  Оригінальний текст теж доставляє, хоч сюжет дещо відрізняється і можливо виглядає дещо менш однозначним.

Мсьє Філіп

Це, доречі, моя перша зустріч бепосередньо з текстами Філіпа Діка, тому цікаво було й про нього трохи почитати. З цікавих деталей - він декілька років вів музичну програму на радіо, а ще, якщо правильно зрозумів, вчився в одному класі з Урсулою Ле Гуін (1947 р.). Сам Філіп аж 1928-го року народження, родом з Ілінойсу, США. Загалом мав непросте життя, проблеми з сімейним життям і наркотиками, але в активні періоди писав, можна сказати, багато.

Вертаючись до книжки - написана вона у далекому 1968 р., але вік в ній практично не
читається. Достатньо гостросюжетна і цільна, атмосферу тримає. Наприкінці, щоправда, з'являється цікавий релігійний відтінок, але десь на фоні, тому про нього важко сказати щось конкретне. Останнє, так розумію, йде з непростого життєвого шляху самого Діка і відповідного його світогляду. До того ж, порівнюючи з тим же "Гіперіоном" Сіммонса, у Діка "мерсеризм" значно менш нав'язливий.

То ж загалом лайк репост, цілком якісне чтиво. Вже взяв на замітку ще пару його новел, буду продовжувати.

"Гіперіон" Дена Сіммонса

Продовжуючи смугу класиків sci-fi, дочитав сьогодні "Гіперіон" Дена Сіммонса (1989). Це перша з тетралогії "Пісні Гіперіона".

Ден Сіммонс (1948) - американський викладач і письменник, писав не лише фантастику. Мав освіту філолога (англійська література). На момент написання Гіперіону йому було 39 років.

Хоч книжка загалом цікава, враження лишає неоднозначне. Основні плюси: цікава концепція і увага до технічних деталей, відносно гострий сюжет. Але на цьому, напевно, позитив потроху вичерпується.

З автобіографії Генрі Форда

" Можна навіть переоцінити звичку заощаджувати. Правильно й бажано мати щось про запас, насправді марнотратно не мати запасів, якщо їх можна мати. Але в цьому можна перестаратися. Ми вчимо дітей заощаджувати свої гроші. Як спроба протидіяти бездумним і егоїстичним витратам, це правильно. Але це не є позитивною цінністю. Це не виводить дитину на безпечні й правильні шляхи самовираження та незалежного існування. Краще привчати дитину інвестувати і правильно розпоряджатися, ніж заощаджувати. Для більшості людей, що старанно економлять кілька доларів, краще було б інвестувати ці кілька доларів – спочатку в себе, а потім і в деякі корисні справи. У результаті вони отримають більші заощадження. Молоді люди повинні інвестувати, а не відкладати. Вони повинні інвестувати в самих себе, щоб збільшити свою творчу цінність, а коли вони вийдуть на пік корисності, тоді в них буде час думати про заощадження – постійне відкладання певної частки свого доходу. Ви не заощаджуєте, якщо ваші заощадження перешкоджають вам стати продуктивнішим у житті. Насправді ви крадете зі свого кінцевого капіталу, і ви зменшуєте вартість того, що інвестувала у вас природа. Принцип корисності є справжнім мотивом до дії. Корисне використання є позитивним, активним, життєдайним. Корисне використання є живим. Корисне використання додає до суми добра. "

"Моє життя та робота", Генрі Форд

Може трохи наївно подано, але загалом-то концепція робоча.