"Гіперіон" Дена Сіммонса

Продовжуючи смугу класиків sci-fi, дочитав сьогодні "Гіперіон" Дена Сіммонса (1989). Це перша з тетралогії "Пісні Гіперіона".

Ден Сіммонс (1948) - американський викладач і письменник, писав не лише фантастику. Мав освіту філолога (англійська література). На момент написання Гіперіону йому було 39 років.

Хоч книжка загалом цікава, враження лишає неоднозначне. Основні плюси: цікава концепція і увага до технічних деталей, відносно гострий сюжет. Але на цьому, напевно, позитив потроху вичерпується.

Тут може бути трохи спойлерів.

З нейтрального або неприємного - надмірна сентиментальність і часом пласкість деяких з основних історій, тяга до фаталізму і відчутна, часом виразно штучна, розтягнутість у певних епізодах. Історія полковника Кассада - один з прикладів такої поверхневості і штучного роздування драми, якщо б не підбирати слів, можна було б назвати такі епізоди пошлуватими. Власне, після цієї, другої по рахунку, історії починають зустрічатися епізоди, коли можеш дозволити собі пропустити півсторінки-сторінку без ризику щось втратити. Це не лайк. Багато ліній і тем так і лишаються нерозкритими, не зовсім зрозуміло навіщо було на них акцентуватись. Можна припустити, що вони розкриються в наступній, але камон, можна було б щось пояснити і в цій.

Ну і закінчення, від якого чекав хоча б якогось розуміння і цілісності, вийшло дивним і сирим. До того ж, при такому розмірі книжки, можна було б проявити трохи поблажливості до читача і все-таки закрити хоча б якісь питання, а не просто зупинити історію, лишивши закінчення як наживку до наступної книжки.

З цікавих деталей - в одній з останніх історій є пасхалка на Уільяма Гібсона, якого, за збігом обставин, читав перед цим. Але "Нейромансер" Гібсона відчувався цільнішим, пропрацьованішим. І ще, в обох книжках піднімається тема штучного інтелекту (ІскІнів), в перекладах, які я читав, їх навіть називають однаково. І якщо в Нейроманті це скоріше позитивне і оптимістичне сприйняття, то у Сіммонса вже зароджується відчутна підозра до їх доброзичливості.

Резюмуючи, непогане скі-фі, але часом дратує сирістю і відвертою штучністю деяких ліній. Хз чи читати продовження серії.