Сьогодні 8-ма річниця Помаранчевого Майдану. Виявляється, не дивлячись на весь мій скептицизм, для мене це все таки свято.
То ж хочу привітати всіх тих, у кого також Майдан 2004-го асоціюється з чимось хорошим, світлим.
Червоний корпус КНУ
З тих пір неодноразово зустрічались мені люди, які намагались пролити "світло правди" на ті події, як правило в досить типових шаблонах: все було проплачено американськими агентами, це був спектакль, дурість, бо нічого не змінилося, Ющенко все просрав, все одно зрештою переміг Янукович і всі ці псевдодемократичні виступи були до одного місця. Зокрема навіть дехто з моїх родичів, здається, так і не повірив, що я і мої друзі стояли там за ідею, безкоштовно.
Якось спершу мені було образливо і я намагався щось доводити, аргументувати. Але тепер розумію, що це все марне. Якщо людина хоче розібратися - вона приходить і дивиться на все своїми очима, розпитує у очевидців. Якщо ж людина судить по тому, що бачила по телебаченню, вважаючи це надійнішим з джерел - то наївно думати, що якісь ваші аргументи зможуть її переконати у іншому.
Так що тепер я не сіпаюсь з цього приводу. Просто згадую і сподіваюсь, що ця сила єдності ще покаже себе.
Наші професори дають дуже відкриті лекції
Був ранок, я стояв десь на периметрі біля наших наметів і потроху пританцьовував на місці, бо було досить зимно. Що характерно - на мені тоді були білі робочі перчатки з обрізаними кінцівками пальців - не дуже теплі, що і казати. І от стою я у всьому помаранчевому, пританцьовую, розглядаю людей, що заклопотані йдуть через Хрещатик, вочевидь, на роботу. І тут звертаю увагу, що один досить добре вдягнений чоловік, проходячи ніби дивиться на мене. Чоловік як раз порівнюється зі мною, зупиняється замислившись, потім рішуче розвертається у мій бік і йде до мене. Що йому треба - бог його знає.
То ж підходить, з характерним серйозним виглядом обличчя, знімає з себе гарні в"язані перчатки і віддає мені.
Я в шоці.
Тоді я був студентом, але не сказати, щоб настільки бідним, що не міг собі придбати теплих рукавиць. Просто якось поки руки не дійшли то й вже стояв у чому було.
І тут цей чолов"яга віддає мені свої, не запасні якісь - свої, щойно з себе зняті. Я з переляку починаю пояснювати йому, що все ОК, що гроші в мене є і що, зрештою, не так і холодно зараз. Але вираз обличчя чоловіка не передбачає дискусії - він просто кладе їх мені у руки, мовчки розвертається і йде.
От у цьому випадку для мене весь Майдан, вся його глибинна людська сутність, його істинно гуманний дух.
І ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Янукович - тут ні при чому. Сила і користь Майдану - в єдності звичайних людей, а не в політиках, яких він захищав і тоді привів до влади. І саме тому й досі нічого не втрачено, як дехто з опалу стверджує. Майдан не обмежувався помаранчевими політиками, і їх програш - це зовсім не програш Майдану.
Безсумнівно, випадків, подібних до того, про який я розказав, була велика кількість і зі мною, і з іншими. Але саме цей - один з тих, що викарбовувався в пам"яті, напевно, на все життя.
То ж тепер можна мене скільки завгодно переконувати конспіративними теоріями, розповідями про людську алчність і обмеженість чи ще якимось балачками. Але скільки б слів не було на це витрачено - навряд вони колись зможуть бути переконливішими, ніж той, здавалося б, незначний випадок.



Пам'ятаю, біля ескалатору у метро стояв чолов'яга, який коментував кожного пасажира: ти - патріот, ти - не патріот, залежно від того, хто, як був одягнений. Стояв, не втомлюючись роздавав свої революційні оцінки людям) В той час такі вар'ята сприймались цілком адекватно. Такий шалений час був бо.
ВідповістиВидалитиТак, Ірино, час був шалений, що і казати. Шалений і чудовий водночас.
ВидалитиВіталік, а ну їх в баню, таких, що ні в що не вірять, не зважай. Вони не вірили і перед революцією. Таким вже мало що поможеться, у них єдина розвага в житті - критика інших. Дякую, що нагадав справді одні з найкращих днів мого життя. Сніг, холод, іноді реальний страх - все це не помічалось на фоні тої атмосфери, що висіла над майданом. А мені от згадались тіточки середнього і похилого віку, що приносили нам гарячий чай, іноді зі сльозами на очах...
ВідповістиВидалитиЗі святом тебе, короче =)
Мені теж сьогодні цілий день згадувались різні деталі, наприклад запах диму і снігу, нічний чай, який ледь не розхлюпувався у трясучихся руках, бо я мав необережність поспати 2 години у теплому наметі і після того дуже важко було зігрітися. Те майже містичне очікування розвитку подій з присмаком легкого остраху, відкритість людей, розмови з незнайомцями...
ВидалитиА ще як ми прибирали сніг біля наших наметів після нічної варти, пиріжки, чай, людей, свій помаранчевий плащ... купу всього коротше кажучи.
Але головне - це неповторне відчуття Майдану. Це було якесь концетроване щастя.
Словами, на жаль, всього не опишеш. Але хто там був - той і так мене зрозуміє :)