Річниця Майдану

Сьогодні 8-ма річниця Помаранчевого Майдану. Виявляється, не дивлячись на весь мій скептицизм, для мене це все таки свято.
То ж хочу привітати всіх тих, у кого також Майдан 2004-го асоціюється з чимось хорошим, світлим.

Червоний корпус КНУ

Безсумнівно, це були хороші часи.
З тих пір неодноразово зустрічались мені люди, які намагались пролити "світло правди" на ті події, як правило в досить типових шаблонах: все було проплачено американськими агентами, це був спектакль, дурість, бо нічого не змінилося, Ющенко все просрав, все одно зрештою переміг Янукович і всі ці псевдодемократичні виступи були до одного місця. Зокрема навіть дехто з моїх родичів, здається, так і не повірив, що я і мої друзі стояли там за ідею, безкоштовно.

Якось спершу мені було образливо і я намагався щось доводити, аргументувати. Але тепер розумію, що це все марне. Якщо людина хоче розібратися - вона приходить і дивиться на все своїми очима, розпитує у очевидців. Якщо ж людина судить по тому, що бачила по телебаченню, вважаючи це надійнішим з джерел - то наївно думати, що якісь ваші аргументи зможуть її переконати у іншому.
Так що тепер я не сіпаюсь з цього приводу. Просто згадую і сподіваюсь, що ця сила єдності ще покаже себе.

Наші професори дають дуже відкриті лекції

Зокрема сьогодні зранку згадав маленьку історію, яка відбулася зі мною в один з перших днів Майдану.

Був ранок, я стояв десь на периметрі біля наших наметів і потроху пританцьовував на місці, бо було досить зимно. Що характерно - на мені тоді були білі робочі перчатки з обрізаними кінцівками пальців - не дуже теплі, що і казати. І от стою я у всьому помаранчевому, пританцьовую, розглядаю людей, що заклопотані йдуть через Хрещатик, вочевидь, на роботу. І тут звертаю увагу, що один досить добре вдягнений чоловік, проходячи ніби дивиться на мене. Чоловік як раз порівнюється зі мною, зупиняється замислившись, потім рішуче розвертається у мій бік і йде до мене. Що йому треба - бог його знає.
То ж підходить, з характерним серйозним виглядом обличчя, знімає з себе гарні в"язані перчатки і віддає мені.
Я в шоці.
Тоді я був студентом, але не сказати, щоб настільки бідним, що не міг собі придбати теплих рукавиць. Просто якось поки руки не дійшли то й вже стояв у чому було.
І тут цей чолов"яга віддає мені свої, не запасні якісь - свої, щойно з себе зняті. Я з переляку починаю пояснювати йому, що все ОК, що гроші в мене є і що, зрештою, не так і холодно зараз. Але вираз обличчя чоловіка не передбачає дискусії - він просто кладе їх мені у руки, мовчки розвертається і йде.

От у цьому випадку для мене весь Майдан, вся його глибинна людська сутність, його істинно гуманний дух.
І ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Янукович - тут ні при чому. Сила і користь Майдану - в єдності звичайних людей, а не в політиках, яких він захищав і тоді привів до влади. І саме тому й досі нічого не втрачено, як дехто з опалу стверджує. Майдан не обмежувався помаранчевими політиками, і їх програш - це зовсім не програш Майдану.

Безсумнівно, випадків, подібних до того, про який я розказав, була велика кількість і зі мною, і з іншими. Але саме цей - один з тих, що викарбовувався в пам"яті, напевно, на все життя.

То ж тепер можна мене скільки завгодно переконувати конспіративними теоріями, розповідями про людську алчність і обмеженість чи ще якимось балачками. Але скільки б слів не було на це витрачено - навряд вони колись зможуть бути переконливішими, ніж той, здавалося б, незначний випадок.

То ж, ще раз вітаю всіх зі святом. Якщо хтось буде поряд - заходьте на святковий чай і "наколоті" апельсини.