Резюмуючи по Бобковському

       Вчора дочитав книгу-щоденник Анджея Бобковського «Війна і спокій» і от пару слів про те, чому я радив би вам також її прочитати: 

1.  Добрий, живий стиль. Не дивлячись на те, що це щоденник, він має чудовий, своєрідний стиль написання.
2.  Незаангажованість. Це книжка про другу світову війну, але з дуже незвичної точки зору. Більшість особисто моїх уявлень про другу світову насправді формувалось на радянському кіно, книжках, піснях, переказах. Все це в певній мірі було просякнуте ідеологією, жорстко рецензоване. В цій книжці можна побачити все під зовсім іншим кутом, з позиції поляка, зрештою з позиції західного європейця.
3.  Якісний переклад. Якісно перекладена гарною українською мовою, щоправда з незначним ухилом до польської, що особисто мені було іноді не звично, але цілком стравно: «міт» замість «міф», «Гемінгвей» і т.п. В будь якому разі враження від перекладу дуже гарне, побільше б такого.
4. Людяність. Гуманність Бобковського вражає. На противагу існуючим на той час ідеологіям комунізму, націоналізму, фашизму, він протиставляє право людини на свободу індивідуальності, виступає за вільну людину  «з м’яса і кісток». Виступає проти будь яких «святих» абстракцій, заради яких варто проливати людську кров.
5.   Історичність. Записи датовані, то ж декому досить цікавим може бути відстежувати події другої світової у часі. Багато цікавих деталей, особливо про стосунки між сторонами конфлікту.
6.  Освіченість. Бобковський дуже добре знав літературу і досить часто посилався на класичних та сучасних письменників (не тільки), що може бути цікавим маніякам-літературофілам, а особливо любителям польської літератури.
7. Мужність. Практично нема ниття, хоч людина писала це під час війни. До порівняння чомусь першою згадується «Записки… » Костенко, яку не зміг дочитати саме через постійне ниття(хай там як, вірші у неї чудові, але проза - …).

Зрештою, це просто чудова, якісна книжка. Одна з найкращих, що я читав останнім часом.

Ще з Бобковського

Ще один уривок з "Війна і спокій". Відчув актуальним, то ж вирішив поділитися.

Уривок з запису від 16.10.1943 р.:

"…

    Немає жодного сумніву, що в нашу епоху машин і нудьги справжній чоловік гине. Реакції чоловіків на тисячі явищ та ситуацій нагадують радше реакцію істеричної жінки. Жінка тримається щораз ліпше, вона з усе більшою стійкістю та гартом приймає удари і відбиває їх, чоловік щораз більше вагається. Цю війну жінки витримують набагато краще. Чоловіки б’ються, бо мусять. Є багато звитяги, але якщо заглянути глибше, то не знаю, чи не виявиться, що навіть на фронтах цієї війни над багатьма речами витає істерія. Це війна істеричних чоловіків, і тому вона така жорстока. Хтозна чи у війні вже не гине навіть чоловіче в чоловіках. Не кажучи вже про щоденне життя. Стійкість чоловіка зменшується. Фізично, і особливо морально, чоловік ламається із щораз більшою легкістю. Це не сучасна жінка, маскулінізована, нагадує гермафродита, а чоловік, який стає ріденьким, не окресленим, драглистим. Наскільки важче сьогодні подати образ чоловіка. Вже майже немає «слабких жінок»; зате є слабкі чоловіки і їх щораз більше. Щораз більше рішучих жінок, щораз менше рішучих чоловіків. Уся ця цивілізація, котра надходить, набагато більше загрожує чоловікові аніж жінці. Жінка значно легше витримує монотонність і готова дуже багато віддати за порядок, впевненість і лад. У чоловікові це може багато знищити. Ми стаємо по-жіночому дріб’язкові, чуттєві в негативному сенсі, мстиві, баз великодушності. На нас напливають настрої, в яких ми намагаємось побороти почуття відповідальності, істерія, розслабленість, мінливість.… 
"

Перегукується з моїми власними роздумами на тему фемінізму.