Жизненно

К теме интеллигенции

Не в бровь, а в глаз.

" - У вас, Котовский, удивительный талант попадать в такт моим мыслям. Я как раз сегодня думал на эту тему. Могу вам рассказать, что это такое на самом деле - тайная свобода русского интеллигента. - Если это займет немного времени, сделайте одолжение, - ответил он.

– Год, кажется, назад, в Петербурге, был преинтересный случай. Знаете, приезжали какие–то социал–демократы из Англии – конечно, их ужаснуло то, что они увидели, – и у нас была с ними встреча на Бассейной. По линии Союза поэтов. Там был Александр Блок, который весь вечер рассказывал им про эту самую тайную свободу, которую мы все, как он выразился, поем вослед Пушкину. Я тогда видел его в последний раз, он был весь в черном и невыразимо мрачен. Потом он ушел, и англичане, которые, конечно, ничего не поняли, стали допытываться, что же это такое – secret freedom. И никто толком не мог объяснить, пока какой–то румын, который почему–то был с англичанами, не сказал, что понимает, о чем речь.

– Вот как, – сказал Котовский и посмотрел на часы.

– Не волнуйтесь, уже недолго. Он сказал, что в румынском языке есть похожая идиома – «хаз барагаз» или что–то в этом роде. Не помню точно, как звучит. Означают эти слова буквально «подземный смех». Дело в том, что в средние века на Румынию часто нападали всякие кочевники, и поэтому их крестьяне строили огромные землянки, целые подземные дома, куда сгоняли свой скот, как только на горизонте поднималось облако пыли. Сами они прятались там же, а поскольку эти землянки были прекрасно замаскированы, кочевники ничего не могли найти. Крестьяне, натурально, вели себя под землей очень тихо, и только иногда, когда их уж совсем переполняла радость от того, что они так ловко всех обманули, они, зажимая рот рукой, тихо–тихо хохотали. Так вот, тайная свобода, сказал этот румын, – это когда ты сидишь между вонючих козлов и баранов и, тыча пальцем вверх, тихо–тихо хихикаешь. Знаете, Котовский, это было настолько точное описание ситуации, что я в тот же вечер перестал быть русским интеллигентом. Хохотать под землей – это не для меня. Свобода не бывает тайной."

"Чапаев и Пустота", Виктор Пелевин

Мораль

 Цікава лекція ТЕD на тему моральності і її зв"язку, а точніше відсутністю цього зв"язку, з релігією:

Пєлєвін

 Надибав в мережі цікаве інтерв"ю Пєлєвіна Снобу.
Якщо комусь цікаво, інтерв"ю тут.

Річниця Майдану

Сьогодні 8-ма річниця Помаранчевого Майдану. Виявляється, не дивлячись на весь мій скептицизм, для мене це все таки свято.
То ж хочу привітати всіх тих, у кого також Майдан 2004-го асоціюється з чимось хорошим, світлим.

Червоний корпус КНУ

Безсумнівно, це були хороші часи.
З тих пір неодноразово зустрічались мені люди, які намагались пролити "світло правди" на ті події, як правило в досить типових шаблонах: все було проплачено американськими агентами, це був спектакль, дурість, бо нічого не змінилося, Ющенко все просрав, все одно зрештою переміг Янукович і всі ці псевдодемократичні виступи були до одного місця. Зокрема навіть дехто з моїх родичів, здається, так і не повірив, що я і мої друзі стояли там за ідею, безкоштовно.

Якось спершу мені було образливо і я намагався щось доводити, аргументувати. Але тепер розумію, що це все марне. Якщо людина хоче розібратися - вона приходить і дивиться на все своїми очима, розпитує у очевидців. Якщо ж людина судить по тому, що бачила по телебаченню, вважаючи це надійнішим з джерел - то наївно думати, що якісь ваші аргументи зможуть її переконати у іншому.
Так що тепер я не сіпаюсь з цього приводу. Просто згадую і сподіваюсь, що ця сила єдності ще покаже себе.

Наші професори дають дуже відкриті лекції

Зокрема сьогодні зранку згадав маленьку історію, яка відбулася зі мною в один з перших днів Майдану.

Був ранок, я стояв десь на периметрі біля наших наметів і потроху пританцьовував на місці, бо було досить зимно. Що характерно - на мені тоді були білі робочі перчатки з обрізаними кінцівками пальців - не дуже теплі, що і казати. І от стою я у всьому помаранчевому, пританцьовую, розглядаю людей, що заклопотані йдуть через Хрещатик, вочевидь, на роботу. І тут звертаю увагу, що один досить добре вдягнений чоловік, проходячи ніби дивиться на мене. Чоловік як раз порівнюється зі мною, зупиняється замислившись, потім рішуче розвертається у мій бік і йде до мене. Що йому треба - бог його знає.
То ж підходить, з характерним серйозним виглядом обличчя, знімає з себе гарні в"язані перчатки і віддає мені.
Я в шоці.
Тоді я був студентом, але не сказати, щоб настільки бідним, що не міг собі придбати теплих рукавиць. Просто якось поки руки не дійшли то й вже стояв у чому було.
І тут цей чолов"яга віддає мені свої, не запасні якісь - свої, щойно з себе зняті. Я з переляку починаю пояснювати йому, що все ОК, що гроші в мене є і що, зрештою, не так і холодно зараз. Але вираз обличчя чоловіка не передбачає дискусії - він просто кладе їх мені у руки, мовчки розвертається і йде.

От у цьому випадку для мене весь Майдан, вся його глибинна людська сутність, його істинно гуманний дух.
І ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Янукович - тут ні при чому. Сила і користь Майдану - в єдності звичайних людей, а не в політиках, яких він захищав і тоді привів до влади. І саме тому й досі нічого не втрачено, як дехто з опалу стверджує. Майдан не обмежувався помаранчевими політиками, і їх програш - це зовсім не програш Майдану.

Безсумнівно, випадків, подібних до того, про який я розказав, була велика кількість і зі мною, і з іншими. Але саме цей - один з тих, що викарбовувався в пам"яті, напевно, на все життя.

То ж тепер можна мене скільки завгодно переконувати конспіративними теоріями, розповідями про людську алчність і обмеженість чи ще якимось балачками. Але скільки б слів не було на це витрачено - навряд вони колись зможуть бути переконливішими, ніж той, здавалося б, незначний випадок.

То ж, ще раз вітаю всіх зі святом. Якщо хтось буде поряд - заходьте на святковий чай і "наколоті" апельсини.

МОН

Сьогодні Табачник подав у відставку у зв"язку з тим, що пройшов у ВР. Отак тихо і непримітно, і зовсім не через чиїсь протести.

Пошук імпакт-фактору журналу

На днях мусив витратити трохи часу на те, щоб знайти значення імпакт-факторів ряду українських наукових журналів. Процес вийшов нетривіальним, адже, як виявилось, далеко не всі українські журнали поспішають викладати подібну інформацію на своїх веб-сторінках.
То ж коротко про те де і як це можна знайти.

Наскільки я зрозумів, на сьогодні існує дві основних бази даних стосовно індексації та ранжування наукових журналів, це: база ISI Web of Knowledge (Thompson Reuters) та база Scopus (через ресурс Scimago Journal&Country Rank). Напевно є й інші, але ці наразі виглядають найпопулярнішими.


ISI Web of Knowledge - на даний момент фактично основний ресурс (база даних) щодо оцінки впливовості журналів. Оперує більш широковживаним поняттям impact factor (IF), але для користування потребує реєстрації.
Кожного року ISI Web of Knowledge видає звіт по імпакт факторам журналів з їхньої бази за попередній рік: Journal Citation Report, що робить пошук IF певного журналу досить зручним. Тим не менше, не маючи доступу до онлайн-сервісів, робити якісь вибірки по самому pdf-звіту - проблематично. У КНУ, ніби, такого доступу немає.

Певний ніщебродський бонус полягає у тому, що сам цей Journal Citation Report можна відносно легко знайти у Мережі.

Scopus - значно молодша база даних. Робота з нею проводиться за допомогою відкритого (принаймні для КНУ) ресурсу Scimago Journal&Country Rank, який дозволяє провадити пошук по ряду параметрів (як наприклад країна, тематика), а також надає певну аналітику щодо динаміки цитування та її особливостей. В оцінках цитування оперують поняттям SJR (SCImago Journal Rank Indicator), що, наскільки розумію, є певним аналогом імпакт-фактору. Досить простий і зручний у користуванні ресурс.
Варто відзначити, що хоча SJR і є певним аналогом IF, але ним не являється. Відповідно постає питання широковживаності та загальноприйнятності цього індексу.

Наскільки я зрозумів, більшість інших ресурсів вигрібають інформацію саме з цих двох.

P.S. А починалося все з пошуку IF УФЖ, у якого, як виявилось, його наразі просто немає. Такі справи.

По сути

Вибори

Самоорганізація - той шлях і щит, який може нас вивести до кращого. Не політики.

.

Насилие - последний козырь дилетантов. (А. Азимов)

Євроінтеграція з лопатою в руках

Отакий суровий суботній ранок. Разом з "Ми - європейці".

P.S. Автор відео - Олена Карнаушенко.

Свята вода

Сьогодні на науковому семінарі слухали майже езотеричну доповідь про "живу" воду. Доповідач, природньо, майже від усіх конкретних питань ухилявся, прикриваючись чужими роботами, зокрема публікаціями з журналу "Альтернативная медицина".
Все б нічого, але от цікавий момент - пропагандуючи свої чудо-методи лікування одразу всіх хвороб, він почав вихваляти російську науку, цитую "В России сейчас начинают понимать что такое наука". - Бумм, і в голові одразу спливає новостворена кафедра теології у МІФІ з її "владикой" (Сітхом?..), який зібрався боротися з, цитую, "вражаючою релігійною некомпетентністю" фізиків-ядерщиків:

"С чем мы сталкиваемся в нашей повседневной жизни? Мы сталкиваемся с тем, что блестяще эрудированный человек, который обладает самыми разным познаниями в разных областях, который прекрасно знает русскую и мировую литературу, который разбирается в других областях знания, проявляет поразительную некомпетентность, как только речь заходит о религии.".

Це ж треба таке, поняття компетентності тепер, виявляється, внєзапно стало застосовним до релігії. Більше того - виходячи зі слів Іларіона тепер релігійна компетентність є певною нормою російського суспільства. "Світська держава? - Нє, нє слишал."

І от іще одна дуже показова дрібниця:

"Решение об открытии новой кафедры и назначении ее заведующего единогласно(!!!) принято на заседании ученого совета МИФИ".

Так шо такі да, схоже в Росії "нарешті почали розуміти що таке наука", царствіє єй нєбєсноє.

Козак

Резюмуючи по Бобковському

       Вчора дочитав книгу-щоденник Анджея Бобковського «Війна і спокій» і от пару слів про те, чому я радив би вам також її прочитати: 

1.  Добрий, живий стиль. Не дивлячись на те, що це щоденник, він має чудовий, своєрідний стиль написання.
2.  Незаангажованість. Це книжка про другу світову війну, але з дуже незвичної точки зору. Більшість особисто моїх уявлень про другу світову насправді формувалось на радянському кіно, книжках, піснях, переказах. Все це в певній мірі було просякнуте ідеологією, жорстко рецензоване. В цій книжці можна побачити все під зовсім іншим кутом, з позиції поляка, зрештою з позиції західного європейця.
3.  Якісний переклад. Якісно перекладена гарною українською мовою, щоправда з незначним ухилом до польської, що особисто мені було іноді не звично, але цілком стравно: «міт» замість «міф», «Гемінгвей» і т.п. В будь якому разі враження від перекладу дуже гарне, побільше б такого.
4. Людяність. Гуманність Бобковського вражає. На противагу існуючим на той час ідеологіям комунізму, націоналізму, фашизму, він протиставляє право людини на свободу індивідуальності, виступає за вільну людину  «з м’яса і кісток». Виступає проти будь яких «святих» абстракцій, заради яких варто проливати людську кров.
5.   Історичність. Записи датовані, то ж декому досить цікавим може бути відстежувати події другої світової у часі. Багато цікавих деталей, особливо про стосунки між сторонами конфлікту.
6.  Освіченість. Бобковський дуже добре знав літературу і досить часто посилався на класичних та сучасних письменників (не тільки), що може бути цікавим маніякам-літературофілам, а особливо любителям польської літератури.
7. Мужність. Практично нема ниття, хоч людина писала це під час війни. До порівняння чомусь першою згадується «Записки… » Костенко, яку не зміг дочитати саме через постійне ниття(хай там як, вірші у неї чудові, але проза - …).

Зрештою, це просто чудова, якісна книжка. Одна з найкращих, що я читав останнім часом.

Ще з Бобковського

Ще один уривок з "Війна і спокій". Відчув актуальним, то ж вирішив поділитися.

Уривок з запису від 16.10.1943 р.:

"…

    Немає жодного сумніву, що в нашу епоху машин і нудьги справжній чоловік гине. Реакції чоловіків на тисячі явищ та ситуацій нагадують радше реакцію істеричної жінки. Жінка тримається щораз ліпше, вона з усе більшою стійкістю та гартом приймає удари і відбиває їх, чоловік щораз більше вагається. Цю війну жінки витримують набагато краще. Чоловіки б’ються, бо мусять. Є багато звитяги, але якщо заглянути глибше, то не знаю, чи не виявиться, що навіть на фронтах цієї війни над багатьма речами витає істерія. Це війна істеричних чоловіків, і тому вона така жорстока. Хтозна чи у війні вже не гине навіть чоловіче в чоловіках. Не кажучи вже про щоденне життя. Стійкість чоловіка зменшується. Фізично, і особливо морально, чоловік ламається із щораз більшою легкістю. Це не сучасна жінка, маскулінізована, нагадує гермафродита, а чоловік, який стає ріденьким, не окресленим, драглистим. Наскільки важче сьогодні подати образ чоловіка. Вже майже немає «слабких жінок»; зате є слабкі чоловіки і їх щораз більше. Щораз більше рішучих жінок, щораз менше рішучих чоловіків. Уся ця цивілізація, котра надходить, набагато більше загрожує чоловікові аніж жінці. Жінка значно легше витримує монотонність і готова дуже багато віддати за порядок, впевненість і лад. У чоловікові це може багато знищити. Ми стаємо по-жіночому дріб’язкові, чуттєві в негативному сенсі, мстиві, баз великодушності. На нас напливають настрої, в яких ми намагаємось побороти почуття відповідальності, істерія, розслабленість, мінливість.… 
"

Перегукується з моїми власними роздумами на тему фемінізму.

З Бобковського

"Німеччина нас вже навчила, втоптала в голову думку, що на справжнє зусилля здатен тільки невільник; що ТІЛЬКИ він може будувати і творити."

"Війна і спокій", Анджей Бобковський

Про те саме писав свого часу Фромм, тільки з іншої сторони.

.

Не хватает методичности в деятельности. Так то.

Яо Минь

Ніч в лабі

 Здається в радянські часи це було популярним - ночувати в лабораторіях. Романтичні були часи... Маю нагоду тепер трохи відчути що воно таке на власній шкурі. Ше не був би я таким ледарем, то мав зара з собою спальника, розкладачку і печиво, але вже як є. Буде такий собі практичний тест на ступінь невибагливості :) Таке...
 Насправді чудова нагода зайнятись чимось для душі, для чого якось не знаходилось часу. Фото. Давно нічого не обробляв і не викладав у мережу. Потрібно виправлятись. Бажаю всім доброї ночі.


P.S. Фото звідси.